Спитайте в українця, чи хоче він жити, як у Європі? Ну, так, звичайно, хоче. А що таке європейські стандарти життя? Це заробітки, як у німців, або, принаймні, як у поляків. А ще – гідна пенсія, зручний транспорт, затишні міста та села… Безперечно, все це – з категорії європейських цінностей і важливих надбань Європи. Та чи означатиме високий рівень матеріального забезпечення те, що ми одразу почнемо жити, як у Європі? Адже у Катарі чи Арабських Еміратах мають на душу населення набагато більше прибутків, ніж у деяких країнах Європи… Думаю, що коли ми говоримо про європейські цінності, мова не йде лише про матеріальні потреби.
У Ковельському професійному ліцеї відбулось засідання круглого столу євроклубу «LIFE” – « Ми і Європа». Під час якого члени євроклубу висловили своє бачення теми « Ми і Європа», зачитали твори есе, поділилися презентаціями про визначні місця Європи,і дійшли до спільної думки необхідно набути власної ідентичності – визначитися з тим, хто ми такі, куди йдемо, що нас об’єднує? Тоді ми точно станемо успішною країною.
«Ми і Європа»
Не знаю чому, але Європа для мене є чимось особливим, чимось таким…що притягує, чимось таким до чого потрібно прагнути. Європа – це щось таке далеке, і водночас таке близьке, адже як-не-як ми все таки в центрі Європи; але швидше лише на карті ми центр, а так…краще промовчу.
І хоч зараз більшість українців бачать себе в Європі, я не можу сказати, що Європа моя ціль. Ні, я не хочу говорити, що мене не приваблюють високо розвинуті країни на зразок Німеччини, Франції, Італії. Звичайно, я хочу їх побачити, вивчити їх життя, історію, культуру, але я вважаю нам потрібно старатися будувати європейське життя в Україні, а не шукати його з-за кордоном. Адже як-не-як Україна – наше рідне, своє. І як кажуть „В рідній хаті стіни гріють”. Я не спорю, щоб створити європейський рівень життя, нам потрібен не один чи два дні, а значно більше… Можливо, на це піде багато років, а можливо і десятиліття. Проблема українців у тому, що вони
звикли отримувати все і відразу, а ждати ні. Ми звикли думати лише про себе, про своє власне „я”, ми не вміємо створювати, не вміємо ставити перед собою ціль, і її добиватися. В нас надзвичайне! Низький рівень культури, низька самооцінка. Це пов’язано, перш за все, з нашою історією. Адже, Україна завжди перебувала під гнітом
іноземних держав. Ми віками не мали своєї культури. Нам забороняли говорити і думати по-українськи, ми завжди були „таким собі другим сортом”.
Змінилося все. Україна стала незалежною. Вільною державо, але на жаль стереотип радянської людини глибоко вкорінився в нашу свідомість, ми так і не навчилися бути незалежними, самодостатніми людьми. Які дивляться в майбутнє широко відкритими очима. Але я вірю. Що скоро все зміниться. Що ми те покоління. Яке здатне змінити життя на краще, потрібно лише трішки захотіти і не сидіти склавши руки, а діяти. І тоді у нас буде європейський рівень життя.